Шлях до самозасинання

Часто учасниці питають: «А як у вас було?», «А як робили/робите ви?» і т. д.

Відповіді на подібні питання, певно, допомагають заспокоїти, підтримати, краще зрозуміти, в якому напрямку рухатися. 

В цій статті, одна з наших кураторів, поділилась своїм власним досвідом переходу до самозасинання. 

«Наш шлях до самозасинання дитини почався ще з перших місяців її життя:

• практично від народження груди пропонувалися виключно для їжі;

• з 3-х тижнів ми почали працювати з режимом;

• було дві асоціації на сон: груди і кач.

Так ми і жили, аж поки в нас не залишився 1 денний сон із заколисуванням + відхід у ніч з таким же методом вкладання.

Оскільки донечка росте, і носити її було вже важкувато, ми перейшли на «підсилену» пасивну бадьорість + нейротехніки. Тривалість та інтенсивність заколисування з кожним днем ставали все меншими.

І так, десь за тиждень, прийшли до того, що в процесі уповільнення донечка просто лягла біля мене і заснула.

Тут щоправда з'явилася нова асоціація – моє волосся. Вона куйовдила його і засинала. Тоді до нейротехнік додали іграшку-сплюшку.

І так десь за 1,5-2 тижні прийшли до того, що дитині вже не потрібні ні моє волосся, ні нейротехніки. Я просто лягаю з нею поряд. Вона бере свою іграшку. І засинає.

Що стосується продовження: покласти дитину в ліжко, піти, і вона там сама засинає, – то конкретно мені це не потрібно.

Для мене годувати і вкладати спати – супер інтимні моменти. Оскільки мої діти з першим пунктом вже всі самостійно справляються, то мені залишається тільки друге. Тож буду співати їм колискові доти, доки вони не проти.

Ось така історія».